Сьогодні ми вшановуємо пам’ять жертв однієї з найтрагічніших сторінок історії України — депортації кримськотатарського народу 1944 року, яка стала актом геноциду.

У ніч на 18 травня 1944 року радянська влада розпочала примусове виселення кримських татар із рідної землі. Понад 200 тисяч людей були за лічені дні депортовані переважно до Узбекистану, Казахстану та Таджикистану. Людей будили серед ночі, давали лише кілька хвилин на збори, завантажували до товарних вагонів і відправляли у невідомість. Для багатьох заслання стало вироком — голод, виснаження, тяжкі умови життя та хвороби забрали тисячі життів.

Рішення про депортацію було ухвалене під сфабрикованими звинуваченнями у «масовій зраді» та «колабораціонізмі». Насправді жодних доказів масового дезертирства кримських татар не існувало. Попри службу в Червоній армії, військові заслуги й навіть найвищі нагороди, тисячі кримських татар — солдатів та офіцерів — також були депортовані разом зі своїм народом.

Депортація мала на меті не лише фізичне виселення людей, а й знищення цілого народу як культурної та історичної спільноти. Радянський режим намагався стерти кримськотатарську ідентичність: було ліквідовано автономний статус Криму, змінено історичні назви населених пунктів, заборонено мову, обмежено освіту та культурне життя, а саму національність фактично намагалися викреслити з суспільної пам’яті.

Лише через десятиліття кримські татари почали повертатися додому. Після відновлення незалежності Україна визнала права депортованого народу, а у 2014 році офіційно підтвердила статус кримських татар як корінного народу України та гарантувала їхні права у складі Української держави.

Та історія болю, на жаль, не залишилася в минулому.

Після тимчасової окупації Криму росією у 2014 році кримськотатарський народ знову зіткнувся з переслідуваннями, репресіями та утисками. Обшуки, арешти, політично вмотивовані переслідування, викрадення людей, тиск на громаду, обмеження права на рідну мову та культуру — усе це стало болючою реальністю для тисяч людей. Кримські татари, які стали одним із символів ненасильницького спротиву окупації, вже багато років живуть під тиском і страхом за власне майбутнє.

Біль кримськотатарського народу — це наш спільний біль. Ми пам’ятаємо злочини тоталітарного режиму й усвідомлюємо: без правди немає справедливості, а без пам’яті — майбутнього.

Схиляємо голови перед пам’яттю жертв геноциду кримськотатарського народу. Віримо в відновлення історичної справедливості, повернення миру та день, коли кримські татари зможуть вільно і без страху жити на своїй рідній землі.

Крим — це Україна