Людмила Антонівна приїхала до пансіонату для ВПО у м. Ворзель рік тому. Живе з сусідкою у кімнаті на другому поверсі. Каже, кімната одразу вразила — світла, висока, з великим балконом, все новеньке, зі світлом і гарячою водою.
Виїжджала Людмила з рідного Слов’янська на початку квітня 2022 року. З подругами сіли на потяг до Львова, потім жила в Коломиї, Трускавці. Спершу не хотіла виїжджати, боялася покидати дім, друзів.
“Краще все ж таки подумати про себе, про свою родину подбати. Ну, пропадуть ті речі, що поробиш? Зате ми живі.”
Усе життя пропрацювала педагогом з музики в Киргизстані, звідти повернулася в Слов'янськ, де тепер лишилася хата від батьків. Зараз їй 84 роки, вона багато читає, ходить на пошту по газети, які виписує — про життя пенсіонерів, здоров'я і довголіття.
Це історія про непросте, але життєво важливе рішення. Дізнайтеся зараз про соціальні виплати, житло, транспорт для вчасної евакуації на гарячій лінії 1548. Буде складно, але врешті все буде добре.